Olga Povoroznyk

Poetry

1. / (Untitled)

   

   

   ENGUKR

   Greetings from the Steelworkers Union of America.

   Welcome to Indiana. Welcome to Gary, birthplace of Michael Jackson.

   In the kitchen, dark-skinned women peel corn cobs.

   A girl with pigtails and pink hair clips

   on her head sticks her hand in the bag of corn.

   One of the women starts smacking her on the hands.

   We walk out to the back yard through the kitchen.

   Female trade union employees grill burgers

   and sausages. Someone turns on the blues.

   In the restroom I run into a dark-skinned woman with a thin waist

   and extremely generous bosoms. She asks where the lamps disappeared

   and why only one of them works. The restroom is in semidarkness.

   Someone says a brief prayer into a mike, as food is now ready.

   Hallelujah, the food is ready.

   Let’s go have some hot dogs and corn at the birthplace of Michael Jackson.

   The lottery ticket costs 3 dollars; one of these folks

   today will bring home for their child a new bike.

   Hallelujah, a new bike.

   Each person whose eyes I meet greets me

   and asks how many months.

   “You are so pregnant!” says a gray-haired trade union member

   whose name I didn’t catch.

   “Almost ready!” says Mike.

   I warm myself in the sun, finishing the sweet corn.

   Blues continues playing from the speakers.

   Women are doing line dances.

   Профспілка сталеварів Америки вітає вас.  

   Штат Індіана вітає вас. Місто Гері, батьківщина Майкла Джексона, вітає вас. 

   Темношкірі жінки на кухні оббирають кукурудзу. 

   Дівчинка з косичками і рожевими заколками-спіралями

    на голові запихає руку в мішок з кукурудзою. 

   Одна з жінок починає бити її по руках. 

   Ми виходимо через кухню на задній двір. 

   Працівники профспілкової організації смажать котлети для бургерів, 

   смажать ковбаски на вогні. Хтось вмикає блюзи. 

   В туалеті зустрічаю темношкіру жінку з тонкою талією 

   і дуже пишними формами. Вона питає куди поділись лампи 

   і чому працює тільки одна. В туалеті півтемрява. 

   Хтось в мікрофона проголошує коротку молитву, бо їжа вже готова. 

   Алілуя, їжа готова. 

   Ходімо їсти хот-доги і кукурудзу на батьківщині Майкла Джексона. 

   Лотерейний квиток коштує 3 долари, хтось з цих людей 

   сьогодні повезе для своєї дитини нового ровера додому.
   Алілуя, новенького ровера. 

   Кожен, з ким я зустрічаюсь поглядом, вітає мене 

   і запитує скільки місяців. 

   You are so pregnant! - каже сивочолий член профспілки, 

   імені якого я не запам’ятала. 

   Almost ready! - Каже Майк. 

   Я гріюсь на сонці і доїдаю солодку кукурудзу. 

   З колонок продовжує грати блюз. 

   Жінки танцюють лінійні танці.

2. December / Грудень

   

   

   ENGUKR

   Jewish children with hat boxes at the airport.

   We get closer to the gate. A woman in a shawl

   with an American flag and the word Love on the elastic

   of her tights will fly with us across the ocean. On the plane I run into Virlana

   who says the world is small. We mix up subway lines and directions:

   there’s a Lorimer station both here and there. We exit the underground.

   We bother the passersby with our map. You ask, do I sense the air.

   I say: no, I am simply tired and want to sleep.

   In a few days we’ll walk from Fulton to Fulton

   by a wooden bright in the kind of light I enjoy, the kind

   where the island and the ferry line are visible.

   Where it is crowded and the cyclists walk their bikes.

   Where I can snap photos of all of this on film. And photographed lovers on the bridge

   with my phone, to post on Facebook: see,

   love does exist, here it is, right here on the Brooklyn Bridge.

   At the Monroe Pub at night there’s also love, but a different one.

   I know nothing about this. I keep out.

   I buy a silly hat and bright-colored trousers.

   I enter a Starbucks to catch Wi-Fi, send a photo,

   He asks, where are you, are you safe, when are you coming back?

   Little dogs look from a window, tap with their paws,

   Say: buy me, buy me. I look for a sign of home or for signs

   that will lead there. I look for cheap street pizza and the green globe of the subway.

   The city gardeners plant decorative cabbage around the trees.

   The city is being decorated like a Christmas tree.

   В аеропорті єврейські діти з капелюшними пуделками.

   Ми наближаємось до брами. Жінка в шалику

   з американським прапором і надписом Love на ґумці

   лосінів з нами полетить за океан. В Літаку зустрічаю Вірляну,

   яка каже, що світ тісний. Ми плутаємо гілки метро та керунки:

   Лорімер стейшн і там, і тут. Виходимо з підземелля.

   Чіпляємось з картою до людей. Ти питаєш, чи я відчуваю повітря.

   Кажу: ні, я просто втомилась і хочу спати.

   За кілька днів ми підемо пішки від Фултон до Фултон

   дерев’яним мостом в такому світлі, яке люблю, в такому,

   аби було видно острів і лінію, якою ходить феррі.

   Аби було тісно і велосипедисти вели ровери у руках.

   Аби я клацала це все на плівку. І закоханих на мості клацала

   на телефон, щоби викладати на фейсбук: мовляв, ось подивіться:

    любов є, вона є, прямо тут на Бруклінському мості.

   У нічному пабі Монро теж є любов, але вже інша.

   Я нічого не знаю про це. Я тримаюсь осторонь.

   Я купую дурнувату шапку і кольорові штани.

   Я заходжу у Старбакс зловити вайфай, надсилаю фото,

   Він питає: де ти є, ти в безпеці, коли повернешся?

   Маленькі песики дивляться із вітрини, б’ють лапками,

   Кажуть: купи, купи. Я шукаю ознаки дому або знаки,

   які туди приведуть. Шукаю вуличну піцу і зелену кулю сабвею.

   Садівники міста садять декоративну капусту навколо дерев.

   Місто вбирають, як новорічну ялинку.

3. / (Untitled)

   

   

   ENGUKR

   The Lord hears travelers and I speak to Him.

   I walk around the building, turn westward.

   I continue on my path.

   I exchange suitcases.

   Exchange the heavy suitcase for a lighter one.

   Treasury of blessings and giver of life,

   When shall I return from my journey?

   We have lunch at the church cafeteria.

   We spend the night at the church and head out in the morning.

   Show me a city without people. Show me animal paths.

   Your smile is a frosty morning.

   I have bread and fish for us.

   I have for us my bed and heart.

   I have for us maps and guidebooks.

   Let me take off the silver rings.

   Black swans clean their feathers.

   We are at this island briefly.

   I have prepared and I know how to tie the rope into reliable knots.

   I have waited and I know that the sun rises early, at five.

   Господь чує мандрівників і я говорю до Нього. 

   Обходжу дім, повертаюсь до заходу. 

   Продовжую свій шлях. 

   Замінюю одну валізу на іншу. 

   Замінюю важку валізу на легшу.

    Скарбе дібр і життя подателю, 

   Коли я повернусь з мандрівки? 

   На церковному подвір’ї ми обідаємо. 

   ночуємо при костелі і вранці вирушаємо далі. 

   Покажи мені місто без людей. Покажи мені стежки звірів. 

   Твоя усмішка - морозний ранок. 

   Я маю для нас і хліб, і рибу. 

   Я маю для нас моє ложе і серце. 

   Я маю для нас карти і путівники. 

   Дозволь мені зняти срібні перстені. 

   Чорні лебеді чистять пір’я. 

   Ми на острові ненадовго. 

   Я готувалась і знаю, як мотузки в’язати в надійні вузли. 

   Я чекала і знаю, що сонце сходить о п’ятій над рано.

4. / (Untitled)

   

   

   ENGUKR

   Live secretly under the river, where ears pop from water pressure.

   Swallow the saliva and turn on the music while he is not at home.

   I have felt in this house a hole in the wall. I run into Walt Whitman

   when I want to enter the kitchen.

   James is in the kitchen.

   I make tea and add cherry jam to it.

   I will put my head on the red pillow where his hair lay in the morning.

   I will dream of finding myself here now.

   Under this ceiling, between these walls smelling of coriander.

   An angel visited me thrice, and I always made love to him.

   I have always loved you, my angel.

   But I can’t be not in in the midst of this music, not in the midst of these poems,

   not in the midst of these spicy walls and dim light.

   Heavens are not for those who can speak about them.

   I press ON on the player.

   I cover myself with a blanket.

   I am home.

   Потайки жити під рікою, де закладаються вуха від тиску води.
   Ковтати слину і вмикати музику, доки його немає вдома.
   Я намацала в цьому домі діру у стіні. Я натикаюсь на Волта Вітмена, 

   коли хочу увійти на кухню.
   На кухні - Джеймс.
   Я роблю чай і додаю вишневого варення. 
   Я покладу голову на червону подушку, де лежало вранці його волосся.
   Я буду мріяти про те, щоби опинитись зараз тут.
   Під цією стелею і між цих стін з запахом коріандру.
   До мене тричі приходив янгол і я завжди кохала його.
   Я завжди кохала тебе, янголе.
   Але я не можу бути не серед цієї музики, не серед віршів, 

   не серед пряних стін і глухого світла.
   Я зраджую тобі янголе знову і знову.
   Небеса не для тих, хто вміє про них сказати.
   Я натискаю ON на програвачі.
   Я вкриваюсь ковдрою.
   Я вдома.

5. / (Untitled)

   

   

   ENGUKR

   I look into the eyes of a snake. 

   They are just like mine but don’t have lashes.

   Tell me how many children you have. 

   You are never the one next to whom I'm afraid to be weak,

   so I’ll open up: I am weak, I have been under stress and pressure for too long, 

   I drink herbal infusions, I feel 

   unhappy, and sometimes I stand on the windowsill.

   I have written a long letter about love, but I don’t know

   if I did that for real. I want to leave my husband 

   but I am still by his side and I give him loving,

   honoring, and spousal obeyance. 

   I imagine a blue pool in the mountains and myself tanned.

   I drink chilled dry wine, eat fruit, and wait for the night. 

   I ride a train and meet an Irishman

   whose name I can’t figure out even after ten attempts, 

   whose clothes are soaked. 

   He shows on the phone

   a field of sunflowers—the only photo he made in Ukraine 

   as he ran out of space on the memory card.

   He says he never saw this before. 

   Neither have, but I will.

   We are waves. 

   The waves that lull an ocean of sunflowers. 

   Nothing remains after betrayal.

   Everything happens before. 

   And I won’t betray you, as long as I look into your eyes, 

   won’t betray you as long as

   you hear my voice, as long as we are waves 

   that lull the ocean, as long as we can look at the rain,

   as long as we can laugh. 

   And then the snake tells me

   that it’s a legless lizard, and not a snake.

   That it has lashes, just like me. 

   And slowly crawls in the shade.

   I wait for you to understand, to start valuing 

   and sensing responsibility.

   Don’t leave me. 

   I fell in love with you.

   It doesn’t answer,

   crawls further, looking for denser shade.

   Зазираю в очі змії. Вони такі ж як мої, тільки не мають вій.
   О скажи мені, скільки у тебе дітей. Ти є та, перед ким не страшно бути слабкою,

   тож я відкриюсь: я слабка, надто довго витримую тиск і стрес, п’ю трави, почуваюсь нещасливою, а інколи стою на вікні. 

   Я написала довгого листа про любов, але не знаю, 

   чи я це насправді. Я хочу покинути чоловіка, але я досі з ним і пропоную йому любов, 

   вірність і послух подружній. Я уявляю голубий басейн серед гір і себе засмаглу. 

   Я п’ю холодне сухе вино з фруктами і чекаю ночі. Я  їду в потязі і зустрічаю ірландця, 

   Ім’я якого не ладна розчути й з десятого разу, одяг якого намок. Він показує на телефоні 

   поле соняхів - єдине фото, яке він зробив в Україні, бо закінчилось місце на картці.

   Каже, ніколи раніше не бачив цього. Я теж не бачила, але побачу.
   Ми - хвилі. Хвилі, які гойдають океан соняхів. Нічого не стається після зради. 

   Все стається перед. І я не зраджу тебе, доки дивлюсь у твої очі, не зраджу тебе доки

    ти чуєш мій голос, доки ми хвилі, які гойдають океан, доки можемо дивитись на дощ, 

   доки можемо сміятись. І тоді змія каже до мене, 

   що вона веретільниця, а не змія. 

   Що вії у неї є, як і в мене. І відповзає повільно у тінь. 

   Я чекаю, коли ти зрозумієш, коли почнеш цінувати

    і відчувати відповідальність. 

   Не залишай мене. Я тебе покохала. 

   Вона не відповідає нічого: 

   відповзає далі, шукаючи густішу тінь.

6. / (Untitled)

   

   

   ENGUKR

   One can hear a man behind the door reading poetry.

   One can hear down below far away in a courtyard dogs bark in the night.

   An entire pack of dogs.

   You have died long ago, so you can now calmly

   descend the stairs and lie down to sleep in the midst of these dogs.

   There are probably five or six of them, but judging by the voices, 

   It’s like there are dozens. It is simply the echo.

   Do you need someone who understands poetry?

   Does a dog need a person who can comprehend its voice?

   That’s doubtful.

   Our first reflex is to swallow.

   And all we need, after the tail fell off and the gills withered away,

   is just a handful of bread, and not the comprehension of symbols and fragments.

   Among other things, Nietzsche spoke of the loss of trust,

   but is it at all important now?

   The man behind the door reads out a poem about a dog and a heart,

   but nobody hears him.

   Чути, як за дверима чоловік читає вірші. 

   Чути, як внизу далеко у дворі серед ночі гавкають пси.
   Ціла зграя псів.
   Ти вже давно помер, то ж можеш спокійно тепер 

   зійти сходами і лягти у дворі спати серед цих псів.
   Їх там може п’ять або шість, але за голосами так, 

   ніби їх десятки. Це просто відлуння.
   Чи потрібен тобі той, що розуміє  вірші? 

   Чи потрібна псові людина, яка відчитає його голос? 

   Це навряд. 

   Наш перший рефлекс - ковтати.

   І все що нам треба, після відпадання хвоста і відмирання зябр

   - тільки жменька хліба, а не відчитування символів і уривків.
   Ніцше серед іншого говорив, про втрату довіри, 

   але яке це має значення?
   Чоловік за дверима читає вірша про пса і серце, 

   тільки його ніхто не чує.

7. / (Untitled)

   

   

   ENGUKR

   I leave the river behind.

   I set out in search of the home of stones.

   The voice of a river bird and the voice

   of coastal wind behind my back.

   I walk barefoot.

   The earth is wet, trampled.

   One hears the river’s water. One hears a bird.

   The voices from behind the back are more discernible.

   I see ghosts.

   The houseof stones stands beneath an old tree.

   The house of stones has two chimneys.

   It has a window in the attic.

   The home of stones is the home of a cuckoo 

   that every hour falls out of one’s heart.

   Cherries grow beneath the western windows.

   I wander around a wooden staircase.

   The door with number four is ajar.

   The sounds of an alien city reach my window.

   Eve’s voice can be heard from the abandoned river.

   Залишаю ріку позаду.

   Вирушаю на пошуки дому каменя.

   Голос річкової птахи і голос 

   прибережного вітру за спиною.

   Ступаю босими ногами.

   Земля мокра втоптана.

   Чути воду річчину. Чути птаху.

   Голоси з-за спини чутніші.

   Бачу привидів.

   Дім каменя стоїть під старим деревом.

   Дім каменя має два димарі.

   Він має вікно на піддашші.

   Дім каменя – то дім зозулі, яка щогодини випадає з серця.

   Під західними вікнами ростуть вишні.

   Блукаю дерев’яними сходами.

   Двері з четвертим номером прочинені.

   Звуки чужого міста долинають з мого вікна.

   Голос Єви чути з боку ріки полишеної.

8. On the Death of Grandma Hannunia / На смерть баби Гануні

   

   

   ENGUKR

   When on St. Peter’s day the sky opens

   It starts drizzling inside the room.

   A small woman’s body rises above the bed.

   She is greeted by a dog’s barking, and the heavenly white goat

   stares with horizontal eye sockets.

   There where you are heading 

   White Transparent apples are really white.

   There where you are heading 

   hats bloom outside the window

   and drop their seeds.

   You should keep your back straight.

   You should eat like a bird.

   You should pray a lot.

   You should wake up early.

   You should  avoid the eclipce of the heart.

   The woman who lived to be a hundred in this place

   Did not disturb the doves with her breathing.

   Коли на Петра відчиняється небо 

   В кімнаті починає моросити дощ.

   Маленьке тіло жінки підіймається над її ліжко.

   Її вітає гавкотом пес, і небесна біла коза 

   дивиться горизонтальними зіницями.

   Там куди ви ідете, білий налив справді білий.

   Там куди ви ідете, капелюшки цвітуть під вікном

   і ронять насіння.

   Ти мусиш тримати спину рівно.

   Ти мусиш їсти як пташка.

   Ти мусиш багато молитися.

   Ти мусиш прокидатися рано.

   Ти мусиш уникати затемнення серця. 

   Жінка, яка жила сто років на цьому обійстю 

   Не сполохала голубів своїм подихом.

9. The Women Who Raised Me / Жінки, які мене виховували

   

   

   ENGUKR

   The women who raised me were different.

   None of them sang lullabies.

   One told me the story about a blue beard,

   and I always asked for the same story.

   And she told it. 

   Each time. 

   About the blue beard.

   She also knew how to knit sweaters

   and dresses for my dolls.

   She even procured somewhere tiny colorful buttons.

   I liked this a lot.

   Another painted on walls

   and on straw canvases,

   she gave one of those to me as a present.

   It hung above my child-size bed.

   One morning I woke up,

   stood tall on straight legs,

   wetted my finger with saliva and smeared 

   the paint of the canvas.

   Another was tall and slender,

   wore silk dresses embroidered with dragons,

   and on her fingers and neck, metallic snakes

   with green eyes of precious stones

   When I grew up a little, she typed up my poems,

   brought then to me on thin sheets of paper.

   There was One more there.

   But I don’t remember her.

   My mother.

   Жінки, які мене виховували були різними. 

   Жодна з них не співала колискової.
   Одна читала мені казку про синю бороду, 

   і я просила щоразу ту ж казку.

   І вона читала. Щоразу. Про синю бороду.

   Ще вона вміла в’язати светри 

   та сукні для моїх ляльок.

   Навіть брала десь маленькі кольорові ґудзички. 

   Мені це дуже подобалось.
   Ще Одна - малювала на стінах 

   і на солом’яних полотнах, 

   вона подарувала таке одне мені.

   Воно висіло над дитячим ліжечком.
   Одного ранку я прокинулась, 

   випросталась на рівних ногах, 

   наслинила пальця і розмазала фабру на полотні.
   Ще Одна була висока і струнка, 

   носила шовкові сукні вишиті драконами, 

   а на пальцях і на шиї - металеві змійки 

   із зеленими очима коштовних камінців

   Коли я трохи виросла, вона друкувала мої вірші,

   приносила мені їх на тонких аркушах. 
   Там була ще Одна. 

   Але я не пам’ятаю її.
   Мою матір.

10. / (Untitled)

    

    

    ENGUKR

    Each year on Christmas we come visiting grandma

    It has lasted for me for about thirty years. 

    After the supper someone comes caroling,

    or maybe, everyone simply sits in front of the TV.

    Then I quietly walk to the bedroom 

    and stand behind the curtain, by the window.

    There at the corner a car is parked; a lantern above it.

    In the house across the street 

    there used to stand a large aquarium in the window.

    I saw fish swimming in it.

    For thirty years at Christmas 

    I look into this window

    and think about my sorrows,

    each year new ones.

    A man comes,

    embraces me by shoulders.

    Кожного разу на Різдво ми приходимо до бабці в гості
    Для мене це вже триває з тридцять років. 

    Після вечері хтось приходить з колядою,

    а може, всі просто сидять перед телевізором.
    Тоді я тихо йду в спальню і стаю за фіранкою коло вікна.
    Там само на розі припаркована машина і над нею ліхтар. 

    В будинку навпроти колись стояв у вікні великий акваріум.
    Я бачила як в ньому плавали риби.
    Тридцять років на Різдво я дивлюсь у це вікно 

    і думаю про всі свої печалі,

    щороку нові. 
    Підходить чоловік, 

    обіймає мене за плечі.

11. / (Untitled)

    

    

    ENGUKR

    The heart of the forest can be perceived on the cut of a tree

    It speaks through the fireflies’ light and the scent of moss

    Hug me says the tree that will never rise again.

    A handful of blood got stuck beneath its skin.

    A fox found a hideout beneath the bark.

    Hug me says the heart to the fox.

    The fox obliges.

    Translated by Vitaly Chernetsky

    Серце лісу відчитуване на зрубі дерева 

    Промовляє світлом світляків і запахом моху 

    Обійми мене каже дерево, що не підведеться вже ніколи. 

    Жмуток крові застряг в нього під шкірою. 

    Лисиця знайшла під корою схованку. 

    Обійми мене каже серце до лисиці. 

    Вона обіймає.